У 1-А класі 22.02.2017р. асистентом вчителя Сиротою О.С.проведено
"Урок-подорож у країну ввічливих слів"
Згідно з Концепцією розвитку інклюзивної освіти у СЗШ розпочався тиждень
"Соціально-психологічного та інклюзивного супроводу дітей з ООП.
Вперше асистент-вчителя Саган А.А. спільно з класним керівником 7-А класу Серняк І.Р. 21.02.2017р. представили відкриту виховну годину та тему "Толерантність та нетерпимість"
20.02.2017р. день розпочато загальношкільною лінійкою-реквієм на спомин про ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ, які три роки тому стали грудьми проти свавілля нечестивої влади.
Спільно з о.Іваном з Храму Воскресіння Господнього учні, адміністративно-педагогічний колектив молився за душі наших героїв. У класах проведено виховні години "Зима, що нас змінила", присвячені загиблим героям.
Не хотів я бути героєм,
Хоч вони і не помирають,
Не хотів я стояти за волю,
Бо неволі у собі не маю.
Але йду і пробач мені,мамо,
Що назад вже не повернуся,
І твоя не загоїться рана,
Хоч героєм між люди назвуся,
Бо твій син до небесної сотні,
Долучився від кулі у спину,
Не хотів я стати героєм,
Просто я любив Україну!
Денис Возов
Мацура Юлія
автор, випускниця школи 2016р.
присвячується Дзюбану Максиму!!!
Я бачив Смерть. І відчував ті кроки.Вона дивилась в мої очі, в саму глиб.
А я хлопчина, лиш дев'ятнадцять років.
Моє життя - лише єдина мить.
А що я мав? Скажіть, а що я мав на світі?
А що я бачив? А що я відчував?
Мені на груди зараз несуть квіти,
які я за життя своє не мав.
А я не мав нічого, знаєш, Боже!
Не мав я сина, дерева свого.
Не збудував домівку теплу й гожу!
А в мене, Боже, нічого не було!
І люди не згадають мене, знаю, -
такі, як я, - сотнями лежать.
А всі кричать: "Герої не вмирають!"
І через роки не зможуть нас згадать.
Вони не знають, як ми ділили шматок хліба
на десятьох. На десятьох осіб.
Одну цигарку на десятьох курили.
Одним життям на десятьох жили.
Вони не знають, як день у день ми помирали;
як в бої кидались не людьми - звірми.
А що ми, Боже, бачили? А що ми мали,
окрім цієї клятої Війни?!
Я жити починав. Я починав лиш ЖИТИ!
Ломився в двері, оббивав пороги...
І ось мені на груди несуть квіти.
А я хлопчина, лиш дев'ятнадцять років.
Герої не вмирають!!!
07.02.2017р. відбулись урочистості з нагоди відкриття та освячення меморіальної дошки учневі нашої школи, Дзюбану Максиму Мирославовичу, який загинув під час служби у АТО.
За сприянням міського голови п. А.Садового, депутатського корпусу ЛМР п.І.Сердюк., п.Т.Ворка та відділу освіти ЗРА.
Ваш син - ГЕРОЙ!!! Ви, що не бачите. Ще цей хлопчина і он той...
- Героєм був мені завжди, з тих пір коли почав іти, з тих пір, коли сказав він "мама", я так раділа, так
ридала. Від щастя сльози проливала, так ніби знала, ніби відчувала, я так його тримала, так оберігала, та все ж пішов, за іншу битись маму... мені ж залишив вічну рану. А я дзвонила, кажу: "Сину, іди додому, бо там гинуть" А він: "Неправда, тут все мирно" Мені від того було дивно. І я його чекала, так чекала, він вернеться - я вірила я знала. І він приїхав не колись, а нині, виходжу я, дивлюсь, моє дитя у домовині... "як справи синку? Ну кажи, як справи? Чого мовчиш, не хочеш подивитися на маму й тата? Відкрий же очі, вставай, ти хочеш так лежати? Втомився напевно, вирішив поспати... Боже, я тебе укрию, ти ж такий
холодний, живіт запав, напевно, ще й голодний, ходи,я вже на стіл накрила. Ходи, тебе чекає вся родина..." А люди кажуть, що здуріла, що мертву так трясу дитину.
Та, що ті люди, що вони там знають.
Мій син - ГЕРОЙ!!! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!
Підписатися на:
Коментарі (Atom)
